Давня наука про аромати Точно невідомо, коли вперше людина зрозуміла, що можна управляти ароматами, а через них — і людьми. Ще в стародавній Месопотамії була Таппуті-Белатекаллім або Таппуті, доглядачка палацу, яка
вважається першим хіміком і парфумером в задокументованій історії. Про неї ми дізналися завдяки месопотамським клинописним табличкам з глини (приблизно ІІ тис. До н.е.). Відомо, Таппуті вивчала різні види масел (в тому числі квіткові), дистильовану воду, знала, як використовувати аїр і мірру.
Наступний етап — наукове дослідження запахів греками, римлянами й арабами. Античність стала важливою віхою для ольфакторики: з одного боку, люди все більше застосовували ароматичні олії і з'єднання в побуті, а з іншого — з'явилися нові технологічні пристосування. Араби й перси винайшли перегінний куб, значно спростивши дистиляцію (виділення) ефірних олій.
Арабських вчених, до слова, можна вважати хрещеними батьками ольфакторної науки. Алкіндус або Аль-Кінді, аравійський хімік, написав об'ємну роботу «Книга хімії духів і дистиляції», де міститься близько ста рецептів різних бальзамів, ароматних масел, парфумів і ліків. Там же описуються методи створення парфумів і навіть устаткування для цього. Всесвітньо відомий Авіценна або Ібн-Сіна закріпив чіткий алгоритм дистиляції, який зберігся до наших днів.